ichthuss

Із циклу «Роздержавлення».

Цей розділ в даному циклі взагалі не планувався, тому що для мене настільки очевидна безглуздість сучасної державної діяльності з захисту вітчизняного виробника від вітчизняного споживача, що я навіть не знав, що тут можна писати. Однак, беручи до уваги деякі недавні розмови, все-таки зауважу дещо.

При обговоренні даного питання просто не можна не згадати теорему Рікардо про відносні переваги. Я її викладу разом з доведенням, бо воно займає рівно три строки. Стверджує ця теорема ось що: якщо з двох виробників (в широкому розумінні слова, зазвичай йдеться про держави) одна абсолютно програє іншій у виробництві двох чи більше товарів, але має відносну перевагу в виробництві деякого товару (тобто вартість виробництва цього товару по відношенню до виробництва іншого товару менша за таке саме відношення у другого виробника), то спеціалізація на цьому товарі і подальший обмін його на другий товар є вигідною обом державам. Приведу приклад, який, я сподіваюсь, зійде за доведення (я б дав строге математичне доведення, але воно, боюсь, не всім буде прозоре): якщо в країні А два товари x і y виробляються відповідно за 2 і 4 години штука, а в країні Б — за 5 і 12 годин, то при обміні цих товарів по будь-якому курсу між 2 і 2.4 штуки товару x за одиницю y, кожна країна при вказаній спеціалізації в обміні отримує більше, ніж могла б виготовити за зекономлені людиногодини.

Отже, відкидаючи прямий економічний зиск для країни від протекціонізму (його просто не може бути), розглянемо інші можливі плюси, якими виправдовують його існування:

Аргумент «від патріотизму», який звучить так: сам факт, що країна виробляє даний продукт, є плюсом, тому вітчизняного виробника слід підтримувати, навіть якщо він не може конкурувати з іноземними.
Національна безпека, яку зазвичай бачать в тому, що країна матиме вітчизняне виробництво того, чого її можуть позбавити у випадку конфлікту з іншою державою.
Інколи підтримку виробників виправдовують тим, що вони «створюють робочі місця».

Тут зроблю ліричний відступ для того, щоб проаналізувати спосіб, яким відомі нам протекціністські заходи перерозподіляють ресурси на користь виробника. Отже, бенефіціаром цих заходів є виробник, конкурентів якого стримують тими чи іншими обмеженнями імпорту, а втрати несуть три категорії споживачів:

Споживачі, що купили вітчизняний продукт і заплатили за нього більшу суму, ніж заплатили би на вільному ринку.
Споживачі, що купили імпортний продукт і заплатили, окрім його ціни, ввізне мито.
Споживачі, що були готові купити продукт за конкурентну ціну, однак відмовились від покупки у зв’язку з підвищеною ціною.

При цьому, очевидно, втрати третьої категорії абсолютно безглузді, оскільки їм не відповідає нічий зиск. Іншими словами, якщо перерозподілити іншим чином відповідну суму на користь виробника і зібрати відповідну суму в бюджет, то ми можемо, не погіршивши положення першої та другої категорії спостерігачів, покращити становище третьої категорії. Отже, якою б не була мета перерозподілу коштів на користь виробника, імпортні бар’єри не є задовільним засобом.

Тепер повертаємось до можливих цілей, якими пояснюють протекціонізм.

Якщо люди вважають, що сам факт вітчизняного виробництва (хай навіть збиткового) є благом, такі люди можуть самостійно передати гроші виробнику — або покупкою його продукції, незважаючи на наявність кращого імпортного продукту, або напряму. Якщо люди вважають, що вітчизняне виробництво має існувати на випадок конфлікту з іншими державами, вони, знову ж таки, можуть фінансувати свого виробника, або можуть застрахуватись від подібного конфлікту в страховій агенції. Якщо страхові внески будуть достатньо високими, страховикам може стати вигідніше утримувати збиткового виробника, ніж ризикувати великими виплатами.

Щодо «створення робочих місць»: легко побачити невалідність цього аргументу, якщо прослідкувати логіку подій більше, ніж на один крок вперед. Розглянемо «найгірший» випадок:

Знімаються імпортні обмеження.
Вітчизняний виробник банкрутує.
Робітники виробника залишаються без роботи.
Виробництво збанкрутілого виробника заміщується імпортом.
Розпочинається відтік валюти за кордон.
Ціна національної продукції стає вигіднішою для закордону.
Збільшується попит на продукцію експортних галузей.
Експортні галузі займають звільнене населення.

Наголошую, що шляхом експорту можна отримати той самий рівень благоустрою країни з меншими трудозатратами, ніж в початковій ситуації (та сама теорема Рікардо). Іншими словами, звільнені робітники на новому місці можуть отримати більшу кількість цінностей за той самий об’єм виконаних робіт.

Перехід до норми простий: необхідно просто відмінити всі імпортні обмеження. І обов’язково довести собі до повної свідомості, що будь-які «торгові війни» імпортних обмежень вигідні виробникам і урядам, але шкідливі нам.

← ч.10. Антимонопольна діяльність ч.11. Протекціонізм ч.12. Інфраструктура →