ichthuss

Цього літа я хотів написати пост з приблизно таким питанням: чи не здається моїм читачам, що найбільше головної болі Україні з жителів Донбасу приносять бюджетники, включно з пенсіонерами? Сьогодні я бачу, що це питання можна вже не ставити, відповідь на нього стала очевидною.

Коли піднялось питання про припинення виплат на окуповані території, з’явилась купа демотиваторів з Шаріковим і його «где же я столоваться-то буду?». А насправді це ніфіга не смішно, коли купа дорослих людей щиро переконані, що їм мають платити просто за те, що вони такі красиві є. Росте ця впевненість, звісно, з міфу, згідно яким під державним крилом можна жити і ні про що не турбуватись. Держава старанно підтримує цей міф, оскільки він підвищує лояльність і виправдовує потребу в ній, а люди під його впливом розучуються зважати на будь-які реальні обставини навколишнього світу. В результаті люди вважають, що якщо держава не зробила чого-небудь для їх задоволення, то вона просто не захотіла цього робити; питання про витрати на забезпечення того, чого вони хочуть, їм взагалі не приходить в голову.

А повернення в реальний світ виявляється дуже болісним. Тому нам слід задуматись, як би подібних людей повернути до реальності якнайшвидше і з мінімумом неприємностей. Їхній світогляд — не стільки їхня провина, скільки їх проблема.