ichthuss | Замітки про ввічливість, або чому я не здороваюся в асьці

Продовжу про онлайн-спілкування.

IRL прийнято перед початком розмови здороватися, у випадку паузи в розмові вибачатися, а при закінченні — прощатися. Спробуємо розібратися в тому, звідки ростуть ноги в цих правил і як можна їх з розумом перенести на онлайн-спілкування.

Привітання. Ставить на меті:

1) при зустрічі — показати, що ми помітили і впізнали співбесідника

2) звернути його увагу на себе

3) показати, що ми хочемо щось йому сказати

Слід зазначити, що не обов’язково це досягається привітанням у прямому значенні слова — в ролі «привітання» може бути і вибачення, і звертання. Однак мета при цьому не міняється.

Вибачення. Застосовується для повідомлення, що розмову треба призупинити і для моральної компенсації співбесіднику, якому це може створити незручності.

Прощання. Як правило, складається з двох фаз — спочатку ми повідомляємо людині, що розмова закінчується («Ну, я тоді побіжу», «У мене, здається, все», «Ну що ж, буду збиратися»), потім відбувається власне прощання. Перша фаза потрібна для того, щоб не трапилось так, що людина ще має що сказати, а ми вже пішли кудись. Власне ж прощання, як правило, відбувається після того, як нам самим нема чого сказати і коли ми переконалися, що співбесідник свою думку також закінчив. «Прощання» може обмежуватися першою фазою, якщо, скажімо, людина йде в сусідню кімнату — тут варто лише переконатися, що людина закінчила свою думку.

Тепер про аську.

Привітання. Коротко — зазвичай воно в асьці непотрібне і навіть шкідливе.

Непотрібне — тому що клієнт нашого співбесідника з першим же нашим повідомленням виконає всі три пункти, які вимагаються від привітання: напише, від кого прийшло повідомлення, голосно співатиме і яскраво блиматиме на екрані, щоб привернути його увагу і дасть знати, що ми щось бажаємо сказати. Якщо так важливо дотриматись ритуалу, можна включити привітання в перше повідомлення разом з інформацією по суті питання. Ще як варіант — поздороватися «заднім числом», другим повідомленням. Такий варіант створить деяку динаміку спілкування, покаже, що Ви активно зайняті даною розмовою.

Шкідливе — тому що, на відміну від живого спілкування, коли ми можемо відразу після привітання пререйти до суті розмови, в Інтернет-пейджерах людина зможе почати читати наше друге повідомлення лише тоді, коли ми наберемо його повністю і відправимо. Увесь проміжок часу між приходженням привітання і власне повідомлення «по суті» людина, ймовірно, проведе в тупому спогляданні порожнього вікна чату. Якщо це буде 5-10 секунд, то, в принципі, це цілком прийнятно. Якщо ж людина написала «привіт» і на хвилину застрягла в глибокому «typing», то мене це, чесно скажу, дратує.

Є, щоправда, виключення: коли є деяка запланована розмова і про це пам’ятають обоє, то привітання дозволить нашому співбесіднику почати готувати відповідь на наше питання ще до того, як ми його напишемо.

Вибачення. Тут все просто — якщо ми активно спілкуємось, то перед тим, як відійти від комп’ютера, слід вибачитися і повідомити про це. Якщо в спілкування сама собою виникла пауза, і посеред неї виникла потреба відійти, то у випадку, якщо не очікується якась важлива розмова, то можна обмежитись зміною статусу. Хоча якщо відійти треба надовго і людина може не дочекатися Вашого повернення, то повідимити про це буде не зайве.

Ну і прощання. Тут ситуація ускладнена тим, що ми не можемо по співбесіднику побачити, бажає він ще щось сказати чи ні, і навіть чи присутній він за комп’ютером. Зазвичай я прощаюсь в два повідомлення, що відповідають фазам прощання — першим повідомляю про причину, чому я іду, і, якщо мені нічого не пишуть або просто прощаються, то я теж прощаюсь. У випадку, якщо від людини немає відповіді, я витримую деякий тайм-аут, в залежності від того, наскільки поспішаю, зазвичай це 1-3 хвилини. Це дозволить людині зупинити мене, якщо вона хотіла щось сказати.

Ну і наостанок. Якщо відключаєшся ненадовго (в межах години), наприклад, щоб доїхати з роботи додому, і ніяких важливих розмов не передбачається, то можна і взагалі не прощатися — це буде такий собі своєрідний аналог статусу «відійшов».

Flat | Top-Level Comments Only

From:

stolen-fire.livejournal.com

>Наприклад?
Майже весь етикет. У рукостисканні давно немає того змісту, що був спочатку, і це лише формальність. За тою логікою, що я побачив у етикеті відносно аськи, всі ці реверанси лише трата часу і якщо звести корисність до макисмуму, то розмова повинна складатися з корисних, коротких рублених фраз суто по справі. Чи не так?
>Не сказав би. Мене це химерне поняття, коли застосовується до мене, дратує. Причому я впевнений, що я такий не один і нас не 10 і не 100.
Я мав на увазі що неможливо вкрасти час у того, хто не хоче цього допустити. Тобто той, чий час крадуть, сам приймає активну участь у тому замість того щоб припинити спілкування. Я не кажу про ті випадки, коли від тебе нічого не залежить, наприклад, коли тебе затримують під кабінетом важливого начальника на годину більше, ніж було відпочатку домовлено.
>Якщо я зацікавлений в розмові, а не в спогляданні порожнього монітору, то я не хочу, щоб мене відволікали від попередньої справи раніше, ніж почнеться власне розмова.
А що, власне, заважає займатися потрібною справою, а
коли людина "прокинеться" відразу перейти до суті розмови? До того ж в кожного особиста робота мозку, хтось довго заправляє, зате швидко їде. Єдиним можливим виходом, якщо хочеться економити кожну мить, я бачу лише спілкування з однодумцями, що поділяють цю точку зору. Занадто вже ми всі різні, щоб мислити і діяти однаковими схемами та принципами.
>Для мене роздивлятися порожніє вікно — це не саме приємне вбивання часу. От розмова — так.
Цілковито згоден. Але розмова теж не будь з ким...

From:

ichthuss

>У рукостисканні давно немає того змісту, що був спочатку, і це лише формальність.
Це одна з форм привітання. За привітанням же, як я зазначав вище, сенс зберігся.

Я не кажу, що зникнуть всі ритуали. Я кажу, що зникнуть ті з них, за якими не залишилося ніякого сенсу. Ті ж, які хоча б на п’яту частину ще містять якийсь сенс, залишаться.

>За тою логікою, що я побачив у етикеті відносно аськи,
>всі ці реверанси лише трата часу і якщо звести корисність
>до макисмуму, то розмова повинна складатися з корисних,
>коротких рублених фраз суто по справі. Чи не так?
Реверанси не є тратою часу, і для живого спілкування я зазначав, чому. А ті, які є, НМД, атрофуються.

«Корисні, короткі рублені фрази чисто по справі» це сильне перебільшення ідеї позбавитись від зайвих ритуалів. Воно, наприклад, виключає жарти.

>Я мав на увазі що неможливо вкрасти час у того, хто не
>хоче цього допустити. Тобто той, чий час крадуть, сам
>приймає активну участь у тому замість того щоб припинити
>спілкування.
За такою логікою людина, яка в лилу тих чи інших причин терпить хамство, згодна з ним. Звичайно, якщо людина чекає 80 секунд першої фрази, то вона згодна з цим і розмова їй важливіша. Але краще такого не робити.

From:

stolen-fire.livejournal.com

>Це одна з форм привітання. За привітанням же, як я зазначав вище, сенс зберігся.
Можливо я чогось не розумію, але який у ньому практичний сенс? Даремна трата часу на фізичний контакт з ризиком підхопити якусь болячку ;-)
До речі, хто буде визначати НМД? Взагалі саме слово "ритуал" означає лише традиційний порядок певних дій. Зараз, задумавшись, я не зміг згадати жодного ритуалу, який мав би конкретний практичний зміст і був би життєво необхідним для виконання.
>«Корисні, короткі рублені фрази чисто по справі» це сильне перебільшення ідеї позбавитись від зайвих ритуалів. Воно, наприклад, виключає жарти.
Звичайно, жарти ж не несуть користі, навіщо вони, якщо потрібно максимально раціонально використовувати кожну секунду?
>За такою логікою людина, яка в лилу тих чи інших причин терпить хамство, згодна з ним
Пассивно згодна. Тобто допускає таке відношення до себе.
>Звичайно, якщо людина чекає 80 секунд першої фрази, то вона згодна з цим і розмова їй важливіша. Але краще такого не робити.
Згоден, але тут можливі різні варіанти, людину можуть відволікти, вона може збиратися з думками, та будь-що... Тобто я веду до того, що є неприємні речі зробити щось з якими не під силу нікому. Та й чесно кажучи, мені якраз ця проблема не видається чимось важливим. Можна порівняти скільки часу "крадеться" при найбільш злісному варінті поведінки у асьці з, наприклад, часом на дорогу до місця роботи щодня.

From:

ichthuss

>Можливо я чогось не розумію, але який у ньому практичний
>сенс? Даремна трата часу на фізичний контакт з ризиком
>підхопити якусь болячку ;-)
Я про це писав в пості. Основні цілі привітання:
1) показати, що ми помітили і впізнали співбесідника
2) звернути його увагу на себе
3) показати, що ми хочемо щось йому сказати
Коротко кажучи, привітання — це своєрідне «відкриття сеансу», після якого обидві сторони недвозначно розуміють, що зараз одна із них буде говорити, а друга слухати, або одна питати, а друга — відповідати. Чи використовується для цього традиційне привітання словами, чи телефонне «алло», чи потискання руки, чи спливання вікна чату на екрані — різниці немає, сенс за цим один, хоча у самих формах часто нічого не стоїть, і від зміни однієї форми на іншу нічого особливо не зміниться.

>Зараз, задумавшись, я не зміг згадати жодного ритуалу,
>який мав би конкретний практичний зміст і був би життєво
>необхідним для виконання.
Побажання здоров’я — говорить про те, що ми турбуємось про людину. Квіти у подарунок говорять про те, що людина для нас цінна. Святкові привітання, такі як «Христос воскрес!» створюють святковий настрій і не дають забувати, який сьогодні день. Фраза «Будь здоровий!» після того, як хтось чихнув, хоч і втратила початкове значення, дозволяє роз’язати незручність, яка виникає після несподіваного звуку, що раптом перериває всі розмови. Кожен з цих ритуалів можна замітити одним із десятків еквівалентних, тобто незамінними вони не є, але сказати, що вони не потрібні, не можна.

>Можна порівняти скільки часу "крадеться" при найбільш
>злісному варінті поведінки у асьці з, наприклад, часом на
>дорогу до місця роботи щодня.
Проблема в тому, що ми ведемо мову про таку ірраціональу річ, як психологічний комфорт. Мене, наприклад, значно більш дратує 30-секундне очікування повідомлення, ніж 5-хвилинне очікування автобусу. Частково це можна пояснити тим, що сидячи перед комп’ютером, я настроївся на те, щоб не гаяти часу, а коли іду на автобусну зупинку, я знаю, що буду там чекати і готовий до цього.