На захист більшовиків

[ichthuss]

Нещодавно в одній розмові почув таку тезу: «якби інтелигенція початку XX століття не відносилася так зневажливо до простого люду, то, можливо, і не прийшлося б так жорстоко з ними розправлятися». Мені різануло слух слово «прийшлося». Цілком можливо, що мій співрозмовник просто невдало сформулював те, що хотів сказати, тому що навряд чи він з неповагою відноситься до більшовиків-революціонерів, а мені в цьому звороті вбачається велика неповага до них, і ось чому.

Фраза «прийшлося розправлятися» містить внутрішнє протиріччя: вбивство (чи взагалі репресії) — це саме результат вільного волевиявлення вбивці. Якщо у мене не було варіантів, вбити когось чи ні, то я його не вбивав — тому що він все одно помер би, що б я не робив. Якщо я когось вбив, це, в кращому разі, означає, що у мене був вибір: вбити його чи померти самому, або: вбити його чи дати загинути ще комусь. Але вибір у мене так чи інакше був. Тому «прийшлося розправитися» — це лицемірство самого неприємного штибу. Не «прийшлося», а «вирішили розправитися».

Так от. Більшовики ніколи не приховували, що вони прийняли усвідомлене рішення розправитися з деякими «елементами», і підвели під це рішення теоретичну базу. При всіх моїх претензіях до них, є те, в чому я їх не можу звинуватити: в них не було того лицемірства з попереднього абзацу, вони називали вбивство вбивством. Їхня позиція (при тому, що я вважаю її категорично помилковою) була, попри все, позицією чесною. Більше того, мені здається, що з усього того, що вони робили і говорили, насьогодні повагу може викликати хіба що ця чесність. Вся інша їхня діяльність і їхня позиція, викладена в тому вигляді, в якому вони її викладали самі, сьогодні прихильників майже не знайде; всі, хто вважають себе прихильниками більшовицьких ідей, насправді підтримують їх «політкоректну», лицемірну версію, як в цьому прикладі. А якраз подібне лицемірство я вважаю найбільшою неповагою до більшовиків, бо воно позбавляє їх того єдиного, чим би вони сьогодні могли пишатися: розуміння чесності та щирості своєї позиції.

Тому, з міркувань порядності, я вважаю недопустимим описане на початку запису формулювання подій і ідей, які мали місце сто років назад в нашій країні.

Comments

[alexuol.livejournal.com]

А ще можна захищати від наклепу. Процитована теза — наклеп на більшовиків
"Клевета́ — порочащая информация или распространение заведомо ложных сведений, порочащих честь и достоинство другого лица или подрывающих его репутацию."
Так что та фраза клеветой не является, она не порочит их честь. А вот твоя заметка их репутацию порочит, потому что:
-Ты утверждаешь, что они сделали заведомо злой выбор, притом без каких-либо обстоятельств, которые бы их оправдали (свободный выбор) и что они сами это признают. И ты никак это утверждение не доказываешь.
-Ты не указываешь, что те бесчинства, что они якобы творили, тогда были нормой. т.е. опускаешь исторический контекст. Более того, ты делаешь упор на то, что действия большевиков были именно бесчинствами.

я говорив лише, що те, що зараз для нас виглядає немислимими звірствами, не виглядало б для середньовічної людини більшим звірством...на відміну від єретиків, яким висувалося конкретне звинувачення
Я ж об этом и говорю: когда речь идет о Церкви, ты сразу вспоминаешь об историческом контексте: о том, что зверством тогда это не считалось, о том, что Церковь сжигала еретиков, которым выдвигались обвинения. Ты Церковь оправдываешь.

А вот с большевиками ты вспоминаешь только зверства, забывая об историческом контексте напрочь. Стоит ли говорить, что это неправильно?