Американський погляд

[ichthuss]

art_of_arts був обурений тим, що хтось без його відома оплатив йому платний обліковий запис в ЖЖ, і він не зміг повернути базовий тип запису самостійно. Показове відношення американця до свого особистого простору: в моєму журналі ніхто не має права без мого відома і моєї згоди зробити хоча б найменшу зміну. Якщо це не так, піднімається крик на весь мікрорайон. Хтось називає це свободою, хтось індивідуалізмом. Однак саме цим відрізняється Європа від Азії. І нам треба вирішити, з ким ми.

Comments

[ichthuss]

>я бы сказал, что у человека скорее личные проблемы.
Це не особисті проблеми. Це якраз звичний шаблон поведінки в подібних ситуаціях для американця.

>>В європейській культурі допомога чи подарунок могли сприйматися як образа
>>...
>Всё же это литературный пример частного случая. Ну, и подарски и помощь бывают разными. Всё таки подаяние и подарок — разные вещи.
Відрізняються вони рівно одним аспектом — культурно-етичним контекстом подарунка. У всіх відомих мені культурах подарунок сприймається як щось, що зобов'язує. Якщо людині нав'язують подарунок (і, таким чином, нав'язують зовов'язання), це може бути образливо. Не перед кожним мати зобов'язання — гідно.

>Пусть в нашей культуре принято подавать даме руку, тогда выходит, что они меня обижают, тем, что не принимают мою руку? Это выходит как в том анекдоте: смотришь на женщину — унижаешь, не смотришь — тоже унижаешь. Т.е., как по мне, должно быть какое-то рациональное зерно во всём этом, а не чьи-то комплексы или чьи-то шизоидные идеи.
Коли стикаються дві культури, представник кожної з них може дуже легко образити представника іншої просто з необережності, по незнанню. Тому тут поступиться той, хто розумніший. Хоча, звичайно, не слід залишати без уваги те, що безглуздих умовностей дотримуватися менше сенсу, ніж тих, що мають раціональне зерно. Але до чужих комплексів теж слід відноситися з повагою.

[(Anonymous)]

>Це не особисті проблеми. Це якраз звичний шаблон поведінки в подібних ситуаціях для американця.<
Я думаю, это всё же не типичное поведение нормального человека (и не уверен про типичность для американцев). Это больше напоминает поведение неврастеника. Ну, конечно, понятие нормальный - относительное, но, как по мне, нормальный человек спокойно написал бы сообщение и также спокойно написал бы в СУП и у него тоже было бы обсуждение на 100 комментариев, но без эмоций и оголтелых обвинений СУПа.

>У всіх відомих мені культурах подарунок сприймається як щось, що зобов'язує.<
"Без-воз-мэз-дно!" САВА
Как по мне, подарок, в классическом понимании, это просто знак внимания. Например, подарки на день рождения ничем не обязывают. И, да, стоит различать подарок и завуалированную взятку (или подаяние).
А с такими рассуждениями можно дойти до:
Не надо здороваться - это обязывает здороваться в ответ.
Не надо прощаться - ...
...
Не надо задавать вопросы - это обязывает отвечать на них.
...

>Коли стикаються дві культури, представник кожної з них може дуже легко образити представника іншої просто з необережності, по незнанню. Тому тут поступиться той, хто розумніший.<
Ключевое слово - незнание. И, например, я приехал в Америку, уступил старичку место в автобусе. Должен ли он кричать, что я его не уважаю? Или просто спокойно сказать "спасибо" и отказаться?

>Хоча, звичайно, не слід залишати без уваги те, що безглуздих умовностей дотримуватися менше сенсу, ніж тих, що мають раціональне зерно. Але до чужих комплексів теж слід відноситися з повагою.<
Фраза про комплексы имеет смысл, но, как по мне, её применение будет в некоторых местах - лицемерием. Т. е., если есть инвалид, то нужно относится с уважением к его комплексам, потому что это нельзя исправить. Но, если у какого-то человека, например, комплекс неполноценности, то ему нужно помочь его побороть, а не продолжать потакать этому комплексу.

[ichthuss]

>>Це якраз звичний шаблон поведінки в подібних ситуаціях для американця.
>Я думаю, это всё же не типичное поведение нормального человека (и не уверен про
>типичность для американцев). Это больше напоминает поведение неврастеника.
Я не зовсім точно висловився. Просто влізання в особисте життя для американця явище настільки за межами норми, що навіть досить ненормальна поведінка є в такій ситуації цілком адекватною. Це не обов'язково нервові коментарі в ЖЖ, але можуть бути і вони і для американця нічого дивного в такій поведінці нема.
>Как по мне, подарок, в классическом понимании, это просто знак внимания. Например, подарки на день рождения ничем не обязывают.
Це залежить від маштабів подарунку і відносин з тим, хто дарує. Від близьких друзів — одна справа, з ними і так взаєморозрахунки за рік зазвичай таких маштабів, що подарунок на день народження суттєво ситуації не міняє. А коли малознайома людина дарує цінний подарунок, то це може бути сприйнято неадекватно.
Питання на засипку: як розуміти фразу "я не можу прийняти настільки дорогий подарунок"?

[(Anonymous)]

Хм, мне кажется, сейчас мы найдем ключевой вопрос нашей дискуссии, как мне кажется.

>Просто влізання в особисте життя для американця явище настільки за межами норми, що навіть досить ненормальна поведінка є в такій ситуації цілком адекватною.<
>Нам надо вирішувати з ким ми<
Вот тут и вопрос. Суть в том, что в отношении к своему личному пространству (никто без моего спроса туда не должен лезть), или в отношении к методам защиты этого пространства (с учетом величины его нарушения, конечно же).
Если первое, то да, я опять согласен :). Хотя не уверен, что всё так плохо (ну, может это впечатление из-за моего окружения).
Если второе, то я бы всё таки разделял эти два отношения.

[ichthuss]

>И, например, я приехал в Америку, уступил старичку место в автобусе. Должен ли он кричать, что я его не уважаю? Или просто спокойно сказать "спасибо" и отказаться?
Якщо ти знаєш, що людина веде себе нетактовно через незнання, то нормальна поведінка — спокійно повідомити їй про те, що в даному культурному контексті це сприймається за образу. Тому, якщо людина знає, що перед нею іноземець, саме так себе слід себе поводити. Якщо ж це не відомо, то нормально буде зреагувати так, як прийнято в даній країні — все рівно від непорозумінь ніхто не застрахований.

>Фраза про комплексы имеет смысл, но, как по мне, её применение будет в некоторых местах — лицемерием.
Безперечно.

>...Но, если у какого-то человека, например, комплекс неполноценности, то ему нужно помочь его побороть, а не продолжать потакать этому комплексу.
Ось тут якраз і потрібна мудрість — коли людині варто допомогти подолати комплекс, а коли "допомога" буде сприйнята вороже і може тільки нашкодити та ще й зіпсувати відносини. Інколи краще відійти вбік, намагатися допомагати всім, хто потребує допомоги доволі безглуздо.
Хоча, звичайно, часто трапляється зворотна ситуація, коли людина не насмілюється зайняти тверду позицію "щоб не образити" навіть у тих випадках, коли це зробити варто було би. Брати на себе відповідальність страшно.

[(Anonymous)]

>Якщо ти знаєш, що людина веде себе нетактовно через незнання, то нормальна поведінка... Якщо ж це не відомо, то нормально буде зреагувати так, як прийнято в даній країні — все рівно від непорозумінь ніхто не застрахований.<
Да, пожалуй, этот алгоритм даёт наименьший квадрат ошибки :)

>... Інколи краще відійти вбік, намагатися допомагати всім, хто потребує допомоги доволі безглуздо. ... Брати на себе відповідальність страшно.<
Да, но надо ещё поставить себе вопрос: что ценнее - индивидуальность или общество? Т.е., может не стоит человеку помогать, а надо его просто изолировать?
Впрочем, как мне кажется, это больше риторический вопрос. Эти механизмы уже есть и, если мне что-то в них не нравится, то это мои проблемы.