ichthuss

Однією з небезпечних і шкідливих ідей Нового часу є ідея, яку я б умовно назвав «світоглядом романтизму». Зразу поясню: в романтизмі як способі емоційного сприйняття навколишнього світу нічого поганого немає, це здоровий і потрібний погляд. Я ж кажу про ідею, нібито основою сенсу людського існування є емоції та почуття. Її популярність зрозуміла: митці, починаючи з Ренесансу, вбачають свою роботу в тому, щоб тим чи іншим чином збуджувати людські почуття, і для них такий світогляд є більш ніж зручним і доволі природнім. Тому в культурному просторі ця ідея швидко зайняла позицію ледве не самоочевидної істини.

Чому я вважаю її шкідливою? Здається, десь мені зустрічалась фраза, що почуття — гарні слуги, але погані хазяї. (Втім, можливо, ця фраза була про щось інше; однак до почуттів вона в будь-якому разі гарно застосовна). Складно придумати щось менш достойне людини, ніж жити під повною владою своїх гормонів і ендорфінів. Більше того, зводячи цінність життя до емоцій та пристрастей, ми неминуче приходимо до знецінення життя людини, з тої чи іншої причини позбавленої активного емоційного життя. Звісно, не можна не погодитись, що міщанське та офісно-планктонне існування позбавлено значної частини задоволення від життя і цим убоге, але презирливе ставлення до нього красиве тільки у книжках, в реальності ж воно, як правило, призводить до жалюгідних результатів. Думаю, важко буде навіть приблизно оцінити кількість життів, зламаних лише через те, що людям навіяне нетерпиме ставлення до буденного існування.

Здається, далеко не всі задумуються про очевидні наслідки найвідомішої християнської заповіді «люби ближнього». Що значить «люби»? Як можна вимагати від людини когось або щось любити? Людина може видобувати в собі почуття на замовлення?

Ну, по-перше, до певної міри справді може. Контролювати свої емоції можна не тільки шляхом дозволу або не дозволу собі переводити ці емоції в дії, а і безпосередньо дозволяючи чи не дозволяючи собі їх переживати. Це працює до певної міри, але працює.

По-друге, і це, здається, головне — є всі підстави вважати, що в євангельскому тексті слово «любов» має значення, дещо відмінне від значення сучасного українського слова. Почати можна було б з того, що в грецькій мові є 4 слова на позначення цього поняття (в українській — два, в багатьох мовах, включаючи англійську та російську — лише одне). Але навіть без лінгвістичного аналізу, виключно з новозавітніх текстів можна отримати досить детальне пояснення того, що в біблійному контексті називається любов’ю. Колись я цю тему вже зачіпав, до речі. Зараз же я хотів би звернути увагу на інший аспект значення цього слова: в якому розумінні людині можна ставити імператив «люби».

Які ми знаємо прояви любові? Підсумувати їх можна приблизно таким чином: всі дії, спрямовані на те, щоб іншому було добре. Відповідно, любов’ю є сенс називати те, що спонукає нас до такої поведінки. Це може бути емоція, почуття, але це можуть бути і інші речі. З-серед цих речей мені хотілося б насамперед виділити ту, яку можна назвати словом «позиція»: безвідносне до емоцій ставлення до себе, своїх уявлень і своєї поведінки, яке вважає єдиним правильним підходом до інших людей — виходити з того, як їм буде краще. Наголошу, що така позиція може бути повністю і надійно збудована з нуля виключно свідомим рішенням людини, і напевне що саме вона (хоча і не тільки вона) мається наувазі в біблійному імперативі «люби».

Якщо застосувати цей підхід, скажімо, до сімейних питань, то очевидно, що тут не залишається місця для пасивної позиції на кшталт: «я розлюбив, що ж тепер поробиш...». Якби наша «християнська» країна хоча б на 20% це розуміла, думаю, в нас не було б такої катастрофічної статистики розлучень.

Два слова про те, чому мені не подобаються отакі приколи: https://www.youtube.com/watch?v=iwPFXgTB0fo (для Ъ-ЛОРівців: в ролику показується спосіб «обчислення» ряду 1+2+3+4+..., який використовується в суперструнних теоріях, «на пальцях», тобто шляхом арифметики молодших класів).

(Зануд попереджую, що решта запису складатиметься переважно з математичних і фізичних банальностей).

Цей ролик претендує на певну пізнавальну цінність, він намагається пояснити людині щось для неї нове. Давайте подивимося, що нового людина дізнатись з нього.

У ролику йдеться про суми нескінченних рядів. Що таке сума нескінченного ряду? Це досить нетривіальне питання, і ось чому: коли ми говоримо про будь-яке узагальнення операції на ширше коло операндів, нам треба домовитись, як ми це робимо. Операція додавання (і зворотна їй операція віднімання) початково визначена для двох операндів: якщо ми знаємо числа a і b, ми можемо ефективно і однозначно визначити число c таке, що c = a + b. Узагальнити це визначення для скінченної кількості операцій можна очевидним чином: наприклад, сумою чотирьох величин, за означенням, вважатимемо вираз a + b + c + d = (((a + b) + c ) + d). Таким чином, сума чотирьох величин зводиться до суми трьох величин (а саме: (a + b), c, d), а та, в свою чергу, зводиться до суми двох величин.

Зовсім інша ситуація буде в тому випадку, якщо ми спробуємо визначили суму нескінченної кількості величин. Для скінченної суми n величин ми можемо звести задання до суми n-1 величини, що якісно відрізняється від початкового завдання. Для суми ж нескінченної кількості величин аналогічна операція зведе завдання знову до суми нескінченного ряду, тобто ситуація приципово не зміниться. Таким чином, очевидного узагальнення операції додавання на нескінченну кількість операндів немає, доводиться викручуватись.

Украинский язык справедливо считается несложным в чтении: соответствие между буквами и звуками языка близко к один-к-одному, и фонетический принцип в орфографии явно превалирует над историческим. Русскоязычный человек, освоив несколько несложных правил (замена «і» -> «и», «и» -> «ы», «е» -> «э», «ґ» -> «г», фрикативное «г», чёткое безударное «о», йотированные «є», «ї»), сможет прочесть украинский текст совершенно разборчиво, если, конечно, не напутает ударения. Однако для того, чтобы текст звучал как украинская речь, а не как русская транслитерация украинской речи, важно иметь ввиду ещё несколько более тонких правил.

Замечание для лингвонаци: в этой записи я стараюсь, по возможности, придерживаться бытового языка, поэтому замечания по поводу терминологии хоть и приветствуются, но вряд ли приведут к исправлению записи. Кроме того, хотя в основном я описываю литературную норму, я также делюсь наблюдениями насчёт живой речи киевского региона.

Итак, по звукам:

«в». В то время, как в русском языке этот звук является полным звонким аналогом звука «ф» (губно-зубного), украинское «в» обозначает скорее билабиальный (губно-губной звук). Это, конечно, не английское «w», но что-то к нему приближённое. Причём, когда этот звук находится в позициях в конце слова либо после гласной перед согласной, он переходит почти в звук, который можно условно назвать «у краткий» (ср. беларусское ў, польское ł). В других позиция, хотя замена его на русский звук «в» противоречит литературной норме, но хоть не так бросается в глаза.

«г». Украинское фрикативное «г» часто пытаются произносить как звонкий аналог звука «х», что неправильно. Украинское «г» намного «легче» этого звука, и скорее соответствует английскому «h» (звонкому его варианту). Поэтому, кстати, если в русском языке английское «h» обычно передается как «х», в украинском более правильным вариантом будет использование «г».